АЛИНА
***
Коли було таке у білім світі,
Що страшні люди, не маючи душі,
Показують себе у чорнім цвіті,
Сплюндровують народ, зриваючи куші.
Які царі не знищували віру,
В добро, що сяє навкруги,
Де ділася надприродня сила,
Якою керувалися верховнії боги.
В що вірити, коли усе не правда,
Коли, все вигадка й брехня
І поряд панує лише зрада,
Що переслідує нас щодня.
Яке ж бо там кохання, чи любов,
Що сниться нам довгими ночами,
Якщо у жилах застигає кров,
Коли ми самі з нашими думками.
Не можна людству жити без добра,
Без світу, променя навколо,
Де взяти мудрості, затишку, тепла,
Аби не впасти в адське коло.
***
В холодный, тихий, зимний вечер,
Письмо от сына мать ждала,
И так она желала встречи,
Что забывала все дела.
В окно, поглядывая слишком часто,
И провожая взглядом день иной,
Она не знала, что уже напрасно,
Не знала, что сын давно уж не живой.
Старуха-мать молилась, верила, рыдала,
Что жив на свете, родной ей сердцу человек,
Но вечерами лишь тяжело вздыхала,
И боль её потерь не передать вовек.
И кажется, что нет сильней любви,
Той, которую нам дарят мамы,
Она течет в телах, в крови,
Она способна залечить все раны.
В её волосах купался декабрь,
В улыбке ее, сверкал месяц май,
Она вспоминала все тот же сентябрь,
Когда её жизнь была, словно рай.
Погода листвою напела ей песню,
Про море, про солнце, что грело песок,
Она вспоминала, про юное детство,
Когда еще мир не был так жесток.
Где делась та радость, что грела внутри,
улыбки, в то время, как плакало небо,
И просто не верит, что все позади,
что все так ушло, так быстро, нелепо
***
І сниться сон, мов я лечу
Я – в небесах, внизу – країна…
Її всі кличуть Україна,
А я – люблю її, люблю..
І от лечу, як птах, на крилах
Степи, гаї, поля, ліси
І вся земля, як на долоні
Десь там, внизу, в далечині
Почав схилятись тихий вечір,
І наша втомлена країна
Взялася думкою одною
Та й плаче...що ж ти, Україно?
Чому ти сльози проливаєш?
Ти наша люба та єдина,
Ти біль найтяжчий відчуваєш?
Не плач! Бо в тебе є родина!
Вставай з колін, вставай, матусю!
Вже досить плакати й молитись.
За щастя, мир та за свободу
Настав час битись.
***
Ти знаєш, як душі буває тяжко,
Через печаль, образу, сльози й сум,
Ти відпустив мене, неначе пташку,
Любов була, неначе сильний струм.
А знаєш, як серденько моє болить,
Жагає щастя, правди і спокою.
Ми не змогли затримати ту мить,
Коли була захоплена тобою.
А пам'ятаєш, як ти обіцяв мені,
Що будемо світанки зустрічати,
І я, так легко вірила тобі,
Була готова образи пробачати.
На жаль, слова пусті, коли мовчать,
Та розум реальність не сприймає,
Ти знай, на тебе буду вічно я чекать,
Моя любов ще досі не дрімає.
***
А ночь уже давно наступила,
И солнце село за горизонт,
Мечты, надежды опустошила,
Близилась смерть, недолгим был сон.
Взрыв прозвучал, проснулась страна,
Сердце больно сжалось от страха,
Эта история очень грустна,
Город не ожидал краха.
С атомом буйным война началась,
А люди со смертью играли,
У малого атома великая власть,
Долг выполняли, жизнь сокращали.
Все мы помним об этом пожаре,
Нежданном, словно гром с небес,
До сих пор снится это в кошмаре,
Тот взрыв Чернобыльской АЭС.
Погибших нам не вернуть,
Молиться мы будем все вместе,
Кто виноват – не в этом суть,
Бороться и помнить – дело чести.
Була готова образи пробачати.
***
Прийду до тебе тихо уві сні,
До губ твоїх ніжно я вклонюся,
Покажеш місяць, зорі чарівні,
І радісно до тебе посміхнуся.
Розповідай мені про небо синє,
Про сонце, що ласкаво зігріва,
Про пісню, що стежками лине,
про соловейка, що в гаю співа.
Я хочу слухати тебе до ранку,
твої слова знімають з серця біль.
Заплющим очі разом на світанку,
Твої слова для мене наче хміль.
А ти кажи, кажи, розповідай,
Від слів твоїх зовсім таю.
Тепла і посмішок у піснях жадай,
І під звуки ці тихенько засинаю.
***
Я хочу жити без війни,
Я хочу, щоб всміхалась мати,
Я хочу бачить мирні сни,
Кохання за руку тримати.
Я мрію бачити щасливими дітей,
З вогнем добра в очах і щастя.
Немає в світі гірших за людей,
Які ці іскри, не задумуючись, гасять!
Я хочу радіти, я хочу сміятись,
Я хочу, аби не було гірких сліз.
Я хочу коханому в мріях являтись,
Та щоби зі світу пропала вся злість.
Я хочу бачити щасливими родини,
І щоб палала свічка день у день
за те, щоб зникло лихо з України
І ми співали тільки радісних пісень!
***
Я не боюся ворога страшного,
Я не боюся Градів та гармат,
Для мене є лише одна дорога,
Бо я - держави славної солдат.
Я йду, щоб захистити рідну землю,
Від сили чорної, що вдерлася в мій дім.
Стою я з автоматом недаремно -
Не дам хазяйнувати тут чужим!
Хай спить спокійно моя рідна мати,
Хай бачуть добрі сни дочки й сини.
Загарбникам нас кості не зламати.
Ми переможемо, ми впевнені. А ВИ?
***
Я хочу, щоб ти завжди посміхалась,
А у душі твоїй весна цвіла,
Теплом і посмішками надихалась,
Та щоб любов у радощі вела.
Я подарую зорі світанкові,
Ясне небо в долонях принесу,
Зберу для тебе квіти я ранкові,
Із травиці чистої зберу росу.
Хай пташка за віконцем заспіває,
Про тебе й твою красу,
Сонце в домівку нашу завітає,
У пісні, у слові тебе вознесу.
Подарую тобі любов і тепло,
Що моє серце завжди зігріва,
Поцілую тебе ніжно у чоло,
Хай радість у твоїй душі співа.
***
Від заходу до сходу простягнемо руки,
Будемо єдині в день річниці злуки.
Заспіваймо пісню про нашу свободу,
Про наш рід, якому нема переводу
.Серце обізветься на святому слові -
То брати з*єднались навіки в любові.
Хай палає свічка миру в родинах,
та нехай минає лихая година година.
Хай весь світ почує: ми непереможні,
Захистити волю ми самі спроможні
По Дніпровій хвилі понесеться слава,
Знають всі: , Вкраїна - вільная держава.
Нам Тарас Шевченко із неба всміхнеться
"Слава Україні", далеко озветься.
Будьмо, українці, єдиним народом
Тільки так здолати можна перешкоди.
***
Коли на небі зірка зійде,
і пролунає вистріл у вікно,
душа з солдата нишком вийде,
і тихо покине його.
Минає ніч, іде світанок,
і знову обстріли гудуть,
а я боюсь ступать на ганок -
бо вб'ють, бо вб'ють.
І десь, лежить солдат в окопі,
чекає щось, чого е знає.
Та вже давно, на цій тривожній ноті,
можливо, відповідь шукає.
Де дівся товариш, друг, солдат?
Де дівся той, хто був йому як брат?
А може, він ще живий?
А може втік від смерті, подалі, за край фронту?
Де подівся, друг твій бойовий?
Зник, не видно у полі горизонту.
Злочинець лживий та противний
стріля в людей із граномету,
на крики реагує він пасивно,
Опісля, йде до себе, до намету.
А смерть ступає тихим ходом,
до тих, хто віддає життя,
та все мине, минеться згодом,
й назад не буде вороття.
***
Вийду на світанку, пісню заспіваю,
Словом чистим і прозорим, як вода.
До землі вклонюся, сонце привітаю,
Це Вкраїни мова вічно молода.
Хай лунає пісня за ліса і гори,
Мова солов'їна у душі співа,
Хвилею швидкою понесеться в море,
Мова в пісні сяє, росте й ожива.
Старусєва Єлізавета
***
Зоряна ніч, а на чорному небі
Сяють, виблискують ті зірочки.
Місяць прекрасний і білий, мов лебідь,
Мов в вишині польові квіточки.
Вітер тихенько колише повітря,
Срібно на гілці співа соловей.
Пісня його і чарівна, і ніжна,
З розуму зводити здатна людей.
Вишні в саду покриваються цвітом,
Стрімко у полі струмочок біжить.
Біля води розрослись первоцвіти,
Ніби під ними скарб десь лежить.
Гарна та тиха ця ніч українська.
В пам’яті я закарбую її.
З ніччю цією зрівнятися можуть
Тільки блискучі очі твої.