Таня Юзькив, ІІ місце в Обласному конкурсі есе "Європа почитнається з тебе"
65 кровных сестер
Эта история началась давно. Во времена, когда вольные птицы летали под небесами, когда животные без страха бродили по земле, кода природа была чиста и невинна. В то время жили в одной местности 65 кровных сестер. 65 юных дев жили в любви и согласии. Да, между ними случались размолвки, но со временем они забывались, ведь какая сестра будет долго держать обиду на другую? Они были неразлучны, были дружны, были рядом. Они чувствовали себя одной большой дружной семьей и гордо звались Европой. Но, как мы знаем, никакое счастье не длится вечно.
Их безмятежную жизнь прервала война. Безжалостная война, что разделила сестер и разбросала их по миру. В одночасье сестры стали одинокими. Немногим повезло, и они оказались рядом, но таких были единицы. Шли годы, годы перетекали в столетия. Сестры искали друг друга в долинах рек и гор, в лесах и на побережьях морей, в шумных городах и тихих деревеньках. Им удалось найти всех, всех, кроме одной из своих самых младших сестер – Украины.
Свирепая война занесла Украину в далекие, но прекрасные земли. Юная дева поначалу пыталась найти свою родню. Она пыталась построить корабли, что бы переплыть море, но оно разбушевалось и потопило их. Она пыталась преодолеть горы, но они были слишком неприступными. Она хотела пройти через дикий лес, но темнота не пустила ее. Не смогла Украина уйти.
Время шло, Украина полюбила эту землю. Она спокойно плавала по морю, с легкость взбиралась на самые высокие горы и знала каждую тропинку в лесу. Она привязалась к каждой травинке, каждому листу, каждому камню. Она построила свой дом и со временем начала забывать своих сестер, свою европейскую семью. Но глубоко в ее сердце хранились воспоминания о тех, кто когда-то был рядом.
Пока Украина пыталась строить свой дом, сестры ее искали. Они искали ее везде, но путь им преграждали не только высокие горы и непроходимые леса, но и человеческая ложь и предательство. Но неужели вы думаете, что что-то может остановить воссоединение семьи? Ее сестры перебрались через бездонные ущелья, преодолели дремучий лес и человеческую ложь, что так и пыталась их завести в тупик. И что же они увидели?
Бесконечно голубое небо, золотые щедрые поля, бескрайние леса, прозрачные реки и озера. Сестры были поражены этой красотой и захотели увидеть того, кто владеет этими безмерными сокровищами. Следуя за весенним ветром, они подошли к белой аккуратной хатке.
Как же они были изумлены, увидев хозяйку всех этих земель! Это была Украина – их младшая сестра, хотя, сейчас трудно было назвать ее «младшей». Она была равна им во всем: в красоте, в силе, в знаниях. Она изменилась, но сердце не обманывает, они нашли потерянную сестру.
- Сестра наша, Украина. Мы искали тебя долгое время, и вот, наконец, нашли! Возвращайся к нам!
- Слишком долго мы были порознь, сестры мои, слишком много воды утекло. Мы все изменились. Сможете ли вы принять меня в свой семейный круг? Примете ли вы меня с моими традициями и законами?
- Да, возвращайся.
Так Украина снова стала частью великой семьи – Европы.
… Каждое время создает свои легенды. А быть может, это и не легенда вовсе… Иначе, почему мы, украинцы, ощущаем себя европейцами? Нам близок их образ жизни, мы разделяем их культурные ценности, мы с удовольствием перенимаем их экономический опыт и учимся в их университетах. Мы понимаем их и общаемся на равных. И только от каждого из нас зависит сейчас - быть европейцем или не быть. Мы ими будем, если осознаем, что Европа начинается с каждого из нас.
Катя Птуха, ІІ місце в Обласному конкурсі есе "Європа почитнається з тебе"
Чи може бути інакше?
Час змінює все. Час змінює і Україну. Але разом з часом змінюємо її ми. Заради кращої долі.
Кілька років тому ми, нарешті, наважились заявити про своє бажання увійти до родини європейських країн. Події Євромайдану розгорталися стрімко, молодь підтримала ідею євроінтеграції, бо це є ковтком свіжого повітря для нас, це є новими перспективами для самореалізації, освіти, подорожей, нових друзів, яскравих вражень…
Україна знаходиться на карті Європи і є найбільшою державою Європи. Отже, ми ніколи не переставали бути європейцями? Наші співвітчизники, знані в світі, мали європейський рівень освіти і культури, серед них Григорій Сковорода і Іван Котляревський, Тарас Шевченко і Соломія Крушельницька, Володимир Вернадський і Микола Амосов, Марія Заньковецька і Анатолій Солов’яненко…
Так, тепер, коли ми визначилися з вибором, можна згадати і не вагаючись сказати «Ми європейці!»
Ми крок за кроком долучаємося до культурного простору Європи, до європейських цінностей, однією з яких є увага і повага національних традицій та особливостей народів, що складають спільноту.
І мені часто спадає на думку питання: «А що ми, українці, внесемо до культурного простору співдружності? Чим ми збагатимо загальну скарбницю?»
А в нашого народу є невичерпна криниця унікальної пісенної культури – українські народні пісні, які створені аби виспівати щиру українську душу. Я кажу про це і тішуся гордістю за свій народ, що може поділитися зі світом безцінними скарбами. Я кажу про це, бо саме я можу це зробити.
Я учасниця зразкового фольклорного колективу «Родослав» з міста Енергодара, і хочу зауважити, що саме зараз почав відроджуватися фольклор як музичний жанр. Люди почали сприймати народні пісні як свідків історії, і це дуже приємно мені – виконувачці і поціновувачці народних пісень.
В останні роки в усьому світі український фольклор набуває популярності. Я мрію, що в найближчому майбутньому і «Родослав» запросять до однієї з європейських країн.
Ми вийдемо на величезну сцену в гарних костюмах, ми хвилюватимемося, перейматимемося невпевненістю… Аж ось глибокий вдих і… Як гармонійно і злагоджено звучать наші голоси, як вільно ллється дивовижної краси мелодія: в ній все – подих вітру і шепіт трави, гіркота розлуки і солодкість любові, тихий подих і туга останнього зойку…
І зал завмре, я впевнена, переповнений вщент чарівністю і невимовною тугою української пісні. І після приголомшливої паузи вибухне аплодисментами. Бо люди скрізь відкриті до краси і почуттів, якщо їх віддають щиро.
Українська пісня стане нашим посланцем, щоб сказати: «Ми йдемо до вас зі своїми скарбами, з відкритою душею. Хіба ми не однакові, якщо розуміємо одні пісні?»
Чи може бути інакше?
Таня Юзькив, конкурс "Космічні фантазії", І місце в міському етапі. Оповідання "Руководство по выращиванию звезды в домашних условиях"
Артем Федоров, конкурс "Космічні фантазії" Науково – фантастична п’єса "Mars One"
Всеукраїнський фестиваль молодіжних муніципальних проектів, 24-25.02.2017 р., м. Запоріжжя
Команда ЕМАН. Склад: Тетяна Юзьків - капітан, Артем Федоров, Катерина Птуха, Марина Лихо
Проект Дитячий клуб професійних читачів «КНИЖ!» Переглянути презентацію.
Тетяна Юзьків, ІІІ місце в міському етапі,
Всеукраїнский конкурс "Космічні фантазії" 2017-2018
Наднова
Раптом я народилася ... І стало тепло ... Тепло зігріває мене зсередини, змушує жити. І світло ... Все навколо ніжиться під променями, під моїми променями, адже світло виходить з мене. Я і є світло ...
Довгий-довгий час до цього тут, серед темряви і відстаней, не було нічого, крім дрібного космічного сміття і холодного світіння зірок.
І планет (як я могла про них забути?) Вони – це найцікавіше, що може трапитись в існуванні будь-якої зірки. Бо це завжди МОЖЛИВІСТЬ. Можливість викохати життя на одному з цих крихітних небесних тіл.
Я знаю, що у сусідньої зірки на ймення Сонце є така планета – яскраво -блакитна Земля. За нею цікаво спостерігати, адже на ній завжди рух: люди то тероризують свою планету, то раптом дружно стають на її захист. Земля дивовижна: легка, світла, терпляча до своїх жителів. Але іноді демонструє людям, хто в їхньому існуванні головний. Тоді нема де укритися метушливим створінням від попелу вулканів, від землетрусів та вбивчих цунамі…
Поруч з нею пливуть по своїх орбітах її сусіди. Їх багато. Вони різні, такі несхожі одна на одну.
Венера зверхня, вона красуня і норов має відповідний – дуже запальна, гаряча. І потайна: має багато таємниць, які цікаві люди намагаються розгадати.
Марс стриманий, він гарний сусід, бо не втручається ні в чиї справи. Посміхається собі, дивлячись на людські грандіозні плани по відношенню до себе. Але, здається мені, так просто ні одного свого червоного камінця не віддасть.
Меркурій знають погано, бо він швидкий, важко його наздоганяти. Двічі люди насилали до нього своїх посланців-Маринерів, але не багато побачили.
Юпітер – величний, некомунікабельний. Він цар, і має важливу місію: він обороняє планети від комет і астероїдів, затягуючи їх в свою орбіту.
Сатурн весь в кільцях, як циганський барон. Має легкий характер, тому і супутників в нього 62.
Уран великий лежень, навіть рухається, лежачи на боці. В нього холодна вдача. Нептун має норовливого супутника, який рухається в інший бік від усіх інших. Його це обурює, і він вибухає великими азотними гейзерами. Це небезпечно, але дуже красиво.
На краї сонячного гуртожитку самотньо пливе той, хто в темряві. Плутон – планета з важкими думками, похмурий і відлюдькуватий. Але має надійного друга – Харона, який скрашує його самотність.
Я знаю, що на всіх їх чекає. Я знаю, що людство мріє з часом залишити свою планету і полетіти у Всесвіт шукати нового дому. Але існує те, що люди називають Провидінням. Це світло і тепло. Це те, що народжується разом зі мною…
Я народилась ... І стало тепло ... І стало світло… Навколо мене в нестерпному сяйві розходиться шаром хвиля енергії. Все на її шляху розпорошується на атоми. Я бачу, як зникає Сонце, як згоряють в білому світлі одна за одною знайомі мені планети, названі людьми дивними і прекрасними іменами.
Яких відстаней досягне моя енергія? Дуже далеких, і на шляху вона зустріне ще багато планет, і, можливо, на котрусь із них упустить зерно, з якого виникне життя…
Я перетворююсь у нейтронну зірку, білу, гарячу. Наднову. Ще нічого немає навкруг, але я дочекаюсь…
Птуха Катерина, І місце, VI МЕДІАФЕСТИВАЛЬ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ У 2017 РОЦІ
Из земного эпоса, забытого за 15 тыс. земных лет до Первого Контакта
…Муза младая, воспой гнев Создателя вечной Вселенной!
Мириады светил он зажег в бесконечности Хаоса темной.
Щелкнув резво перстами, пустил по орбитам планеты,
Небо их разукрасив сиянием лун отраженным.
Весть всеблагую о жизни в Земной голубой колыбели
Вмиг разнесли по всему мирозданью посланцы-кометы.
Все взликовало в восторге и силе Творца многомудрой
Гимн вознесло благодарный до самых далеких галактик.
Нежно лелеял Создатель в ладонях своих жизнетворных
Слабый росток человечества, силу и разум вдыхая в людей и из мрака
Их выводя на просторы научного дерзкого знанья.
Злая Ирония крылья свои распростерла над головою великого Зодчего мира:
Дар величайший Создателя люди небрежно хранили,
Землю свою оскорбив нераденьем и грязью великой.
Горько прозренье твое, о Создатель пресветлый, могучий,
Дар драгоценный вручивший ничтожным землянам!
Карой настигни презренных, миру явивших неблагодарности грех величайший…
«Кара состоится в 29-й день 12 периода 20013 цикла единого межгалактического календаря по наступлении 7-ой условной единицы времени.
На Карающий Аукцион выставлен единственный в этом сезоне лот – планета Земля, (Солнечная система, созвездие Ориона, галактика Млечный Путь по межгалактической классификации), получившая статус «Мир агонизирующий».
Информация разослана всем мирам. В торгах могут принять участие галактические сообщества, способные покарать преступное человечество и вернуть планете Земля статус «Мир здоровый».
Это сообщение бесчисленное количество раз передавалось по всевозможным информационным каналам вселенских, галактических и звездных систем. Я весь текст успела выучить наизусть. Конечно, попасть в число журналистов, освещающих это событие, было довольно трудно. Но я надеялась на свое врожденное везение и приняла участие в розыгрыше одного единственного призового места. Та-да-а-аммм! «Мура Иванова, молодая журналистка, недавно зарегистрировавшая персональный бренд, уроженка планеты Земля, выиграла конкурс «Три загадки мироздания» и получила приглашение освещать Карающий Аукцион наряду с официальными представителями СМИ!»
Связываюсь с огркомитетом и вскоре получаю допуски-пропуски через все бюрократические и технические преграды.
Запись с голографа Муры Ивановой:
Я на месте. Вы сами можете оценить размеры Зала Праведной Кары и количество участников аукциона. Сейчас я покажу вам своих коллег по цеху – в секторе журналистов атмосфера строгая и деловая, хотя многие из присутствующих рады видеть друг друга и не сдерживают восклицаний. Меня многие приветствуют, как новичка – что ж, журналисты знают все, всегда и всегда первыми!
Бог мой, случайно уронила под стул коллегу – это кристаллическая форма жизни. Грохот и мои горячие извинения: - Да, поняла… да, буду знать… простите 10 тысяч раз… нет, не каменное… да, мне очень жаль..!
Труднее всего не пялиться на негуманоидов – до чего же изобретательна и остроумна матушка-природа!
Начинают Аукцион. Моя родная планета - грязная, с углекислотой в атмосфере, с исчезнувшей растительностью и полувысохшими океанами, похожими на густой суп, достанется тому, кто предложит наиболее адекватную Кару для ее жителей. Вы думаете, мне жалко землян? Ничуть. Вы пробовали жить в индивидуальной капсуле с системой жизнеобеспечения, которая стоит неприличных денег? А вы видели тех, у кого денег нет, и кто вынужден был приспособиться к современной Земле? Видели? Тогда опишите, как они выглядят и как живут?!
Началась голографическая трансляция с Земли: комментировать земные пейзажи, как говорится, излишне…
На Лобном месте в центре зала бубнит специалист-оценщик – гуманоид, сплошной лоб и тщедушное тельце. Монотонно сыплет цифрами и фактами.
Уступает место Аукционисту – просто роскошному ящеру! В каждом зубе вставлено по бриллианту, а на каждом когте – о-ла-ла! – по розовому сердечку. Душка!
Теперь серьезно. Земля все еще представляет интерес для межгалактических промышленных корпораций, хотя бы как база для строительства предприятий. Да и в недрах можно еще кое-чем поживиться. Но самое главное, еще долго наше старенькое усталое Солнце будет давать дешевую энергию и ласково обогревать свою бедную дочь Землю, которой выпала такая печальная судьба. Хотя авансы были большие…
Телепатическая трансляция Карающего Аукциона
…Итак, первый и единственный лот – планета Земля! Торги начинаются после удара молотка!
Тыдыщ! Аукционист профессионально начинает свои «танцы с бубнами»:
- Первое предложение: планета Шелезный Жлем, система Медуза – предлагается полная аннигиляция планеты. Полная аннигиляция – раз! Полная аннигиляция – два! Полная аннигиляция…
- Предложение от Планеты Рок, система Корониды, созвездие Ворон – катализация процесса умирания до полного его завершения. Катализация процесса – раз! Катализация процесса – два! Катализация процесса – …
- И в борьбу вступает Планета Обезьяна, номерная галактика 31416926, сектор Задворки Вселенной. Их предложение: телепортация всего оставшегося человечества с предварительно стертой памятью на молодую планету, идентичную Земле. Телепортация человечества – раз! Телепортация человечества – два! Телепортация – три!
Тыдыщ! Ящер с энтузиазмом стучит молотком:
- Да свершится Кара категории «Работа над ошибками»!
…Я сижу около огня. Причудливый танец теней на стенах. В моих руках палочка. Я вывожу черточки и кружочки на глиняном полу пещеры, где ютится мое племя. З…е…м…л… Что-то ускользает от моего беспомощного разума и прячется во тьме, в глубине, в которую страшно смотреть в одиночку. Но завтра я покажу черточки ему, Тому, кто устало спит после охоты, свернувшись в мускулистый тревожный комок. Может быть, завтра мы вместе поймем, что значит З…е…м…л… И да будет милостиво к нам небо и две его луны…
